Главная > ОЛЕКСАНДР I > Післявоєнні реформи

 
 

Menu

 
 
 
 
 

Післявоєнні реформи

Зміцнивши в результаті перемоги над французами свій авторитет, Олександр і у внутрішній політиці післявоєнного часу почав чергову серію реформаторських спроб. Ще в 1809 було створено Велике князівство Фінляндське, що стало по суті автономією із власний сеймом, без згоди якого цар не міг міняти законодавство й уводити нові податки, і сенатом (урядом). У травні 1815 Олександр оголосив про дарування конституції Царству Польському, що передбачало створення двопалатного сейму, системи місцевого самоврядування й волю печатки. В 1817-18 ряд близьких до імператора людей (у т.ч. А. А. Аракчеев) займалися за його наказом розробкою проектів поетапної ліквідації кріпосного права в Росії. В 1818 Олександр дав завдання Н. Н. Новосильцеву підготувати проект конституції для Росії. Проект “Державної статутної грамоти Російської імперії”, що передбачав федеративний пристрій країни, був готовий до кінця 1820 і схвалений імператором, але його введення було відкладено на невизначений строк. Своєму найближчому оточенню цар скаржився, що не має помічників і не може знайти підходящих людей на губернаторські посади. Колишні ідеали усе більше здавалися Олександрові лише марними романтичними мріями й ілюзіями, відірваними від реальної політичної практики. Протверезний вплив зробило на Олександра звістка про повстання Семеновского полку (1820), сприйняте їм як погроза революційного вибуху в Росії, для запобігання якого необхідно було вжити твердих заходів. Проте мрії про реформи не залишали імператора аж до 1822-23.

Посилення реакції

Одним з парадоксів внутрішньої політики Олександра післявоєнного часу стала та обставина, що спроби відновлення російської держави супроводжувалися встановленням поліцейського режиму, що пізніше одержав назву “аракчеєвщини”. Її символом стали військові поселення, у яких сам Олександр, втім, бачив один зі способів звільнення селян від особистої залежності, але які викликали ненависть у самих широких колах суспільства. В 1817 замість Міністерства освіти було створене Міністерство духовних справ і народної освіти на чолі з обер-прокурором Святейшего синоду й главою Біблійного суспільства А. Н. Голіциним. Під його керівництвом фактично був здійснений розгром російських університетів, запанувала жорстока цензура. В 1822 Олександр заборонив діяльність у Росії масонських лож і інших таємних суспільств і затвердив пропозицію Сенату, що дозволяло поміщикам за “дурні вчинки” засилати своїх селян у Сибір. Разом з тим імператор був обізнаний про діяльності перших декабристських організацій, але не почав ніяких мір проти їхніх членів, уважаючи, що вони розділяють омани його молодості.

В останні роки життя Олександр знову нерідко говорив своїм близьким про намір відректися від престолу й “вийти від миру”, що після його несподіваної смерті від черевного тифу в Таганрозі породило легенду про “старця Федорі Кузьмичеві”. Відповідно до цієї легенди, у Таганрозі вмер і був потім похований не Олександр, а його двійник, у той час як цар ще довго жив старцем-пустельником у Сибіру й умер в 1864. Але ніяких документальних підтверджень цієї легенди не існує.

 

 
 
© 2010 ap6e5.tk Битвы на Косовом поле