Главная > Англо-бурська війна > Загострення англо-бурських відносин

 
 

Menu

 
 
 
 
 

Загострення англо-бурських відносин

Соціально-економічний розвиток бурських республік

Етнічний склад корінного населення бурських республік був строкатим у результаті багатовікової міграції африканських племен. Аборигенами були бушмени-кочівники, що займалися полюванням і збиранням. Безліч їх загинуло ще в XVI-XVIII вв. у боротьбі з іншими мешканцями цих територій - племенами готтентотів і банту. Але особливо багато бушменів було винищено європейськими колонізаторами, що віднімали в них землю. Наприкінці XIX в. чисельність бушменів у бурських республіках була незначною - вона не перевищувала декількох тисяч чоловік. Нечисленними були й тут скотарські племена, що жили, готтентотів. Більшість корінних населень бурських республік становили племена, що говорили на мовах банту (племена банту). У Південно-Африканський Республіці це були: коса, басуто, зулу, тсонга (шангаан), бавенда, бечуаны, свази, ндебеле, педи (бапеди), бакона, барампулана, баловеду й інших - загальною чисельністю до 700 тис. чоловік. У Жовтогарячій Республіці це були бечуаны й басуто - усього до 130 тис. чоловік. Африканці становили переважну більшість населень бурських республік .

У середині XIX в. майже все корінне населення колонізовуваної бурами території жило в умовах розкладання первіснообщинного ладу. Череди паслися на общинних землях, але в особистому володінні членів племен уже перебували невеликі орні ділянки землі, які оброблялися членами патріархальної родини. Особисте володіння цими ділянками передвіщало виникнення індивідуальної приватної власності на землю. Була наявним також майнова нерівність членів племені. Вожді й деякі патріархальні родини були власниками більших краалів. Але було багато бідняків, що володіли незначною кількістю худоби або зовсім що не мали його. Вожді обкладали членів племені різними поборами, широко використали їхню працю для сільськогосподарських потреб. Зароджувалося товарне виробництво, але міжплемінний обмін продуктами був ще безгрошовим. Племінна демократія була в занепаді. Влада вождя, що був воєначальником, суддею, главою культу, ставала спадкоємною. Органи державної влади ще не зложилися.

Чисельність бурів наприкінці XIX в. у Південно-Африканський Республіці досягала 125 тис. чоловік, а в Жовтогарячій Республіці - 30 тис. чоловік. Головною галуззю бурської економіки було сільське господарство - переважно скотарство, у меншій мері - землеробство. Переважна більшість бурів були власниками землі, захопленої ними в африканців. Наприкінці XIX в. у Південно-Африканський Республіці налічувалося до 16 тис. ферм .

Колонізаторська політика бурів у Південно-Африканський Республіці й у Жовтогарячій Республіці завдала важкого удару по первіснообщинному ладі африканців, сприяв його занепаду. У результаті захоплення бурами земель, у другій половині XIX в. частина африканців була експропрійована. Багато збезземелених африканців переселялися в міста де наймалися працювати за незначну плату як чорноробів і прислуги. Але до кінця 80-х років XIX в. більшість ставала батраками на фермах бурів. Положення батраків було дуже важким. Батраки, що володіли малюсінькими земельними наділами, платили фермерові грошову ренту й несли панщину, що найчастіше перевищувала 180 днів року. Вони не мали можливості в потрібний час особисто обробляти свої наділи, які доводилося обробляти й дружинам і дітям. Знаряддя праці батраків були примітивними. Урожаї були низькими. Худоба, що належала батракам, була малопродуктивним. Батраки, що не мали надягла, одержували за свою напіврабську, непосильну працю мізерну плату грішми й продуктами низької якості.

Волаюча вбогість змушувала батраків у вільне від роботи на фермера час іти на приробітки - на будівництво залізних і шосейних доріг, на роботу як сторожів, слуг і т.п. Оплата праці африканців на цих роботах теж була дуже низкою. У результаті систематичного недоїдання серед батраків лютували туберкульоз, тиф і інші хвороби.

 

 
 
© 2010 ap6e5.tk Битвы на Косовом поле